Книжкова виставка "Памяті героїв Крут"

Битва під Крутами – один із важливих сюжетів сучасної української історичної пам’яті, який вже давно перестав сприйматись як рядова історична подія. Міф битви під Крутами є історичним образом, що має важливе значення для української колективної пам’яті та української ідентичності.

Станція Крути. Символічна могила  і сучасний меморіал загиблим студентам у вигляді колони Червоного корпусу Київського університету. В день памяті  на честь загиблих студентів в нашій шкільній бібліотеці організовано книжкову виставку "Памяті героїв Крут".

Книжкова виставка «Голокост — скорботна пам’ять народу»

 Життя людей – скарб, найвища цінність,

втрата яких – трагедія

 

 

Голокост (англ. holocaust — винищення, всеспалення) — термін, яким в історіографії називають геноцид євреїв, що здійснювався нацистами напередодні та під час Другої світової війни.
27 січня — Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту в Україні.
До цієї скорботної дати у  нашій шкільній бібліотеці організовано тематичну виставку книг «Голокост — скорботна пам’ять народу».

 

Відкриття меморіальної дошки памяті учня нашої школи Сергія Бохонька!

22 січня 2015 року на території нашої  школи   відбулося відкриття меморіальної дошки на честь випускника школи  Бохонька Сергія Сергійовича, який загинув біля міста Артемівськ Донецької області , виконуючи військовий обов’язок.

 

  Під супровід  лемківської народної пісні «Пливе кача…» директор школи та начальник відділу освіти Ткаченко М.В. розкрили меморіальну дошку.

  Відбулося покладання квітів на знак пошани і вдячності Сергієві за проявлену мужність у захисті Вітчизни.

  Буряк Саша,племінниця Бохонька С, прочитала вірш присвячений його пам'яті.

   На мітингові виступили : Качур Володимир, випускник школи, медик батальйону «Свята Марія», Ніколенко О.П.,голова Катеринопільської районної державної адміністрації, Чеберяк А.В.,

секретар координаційного штабу з допомоги воїнам АТО,

Ткаченко М.В.,начальник відділу освіти.

  Зі словами подяки до присутніх звернувся батько Сергія

Бохонько С.В.

  Директор школи передала Державний Прапор Миру нашим бійцям в зону АТО з побажаннями та надією на швидку Перемогу, бо, як писав наш Тарас:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде СИН, і буде МАТИ,

І будуть  ЛЮДИ  на землі.

Всіх вразила зображена на прапорі маленька дитяча долонька зі словом «МИР».

 На завершення пройшов обряд освячення меморіальної дошки, який здійснив протоієрей Коваль В.В.

В актовому залі школи відбулася літературно-музична композиція-реквієм «Я українець славою і кров'ю…», а в шкільній бібліотеці учні школи переглянули книжкові виставки: " Герої живуть вічно!" та "Співаємо славу тій події і тепер".

  Потім у приміщенні школи було проведено благодійну ярмарку , кошти з якої будуть передані нашим захисникам.

Група учнів школи поклала квіти до пам’ятного знака на честь Героя України В. М. Чорновола.

 Навчальний день у школі закінчився екскурсіями в шкільний історичний музей та класними годинами на тему «22 січня - День Соборності і Свободи України».

Книжкова виставка"Співаємо славу тій події і тепер"і

День Собо́рності — свято України, що відзначається щороку 22 січня в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році.

Офіційно в Україні День соборності відзначається з 1999 року.

 В нашій шкільній бібліотеці було організовано книжкову виставку " Співаємо славу тій події і тепер!" 

Інформаційна хвилинка

« Соборність – це

єдність і злагода»

Сьогодні наша країна святкує день Соборності та Свободи.

Саме 22 січня 1919 року було проголошено акт Злуки, тобто воз'єднання Української та Західноукраїнської народних республік.

 Свято  встановлено   в Україні   «…враховуючи велике  політичне  та історичне  значення

об'єднання Української Народної  Республіки  і Західноукраїнської  Народної Республіки для утворення

єдиної (соборної) української держави…» згідно з  Указом Президента  України «Про  День  соборності України» від21 січня 1999 року № 42/99.

Офіційно в Україні День соборності відзначається з 1999 року.

Символом єднання українського народу від заходу до сходу став "живий ланцюг" від Києва до Львова 1990 року, який утворили майже три мільйони людей взявшись за руки.

Живий ланцюг, який об'єднав два береги Дніпра вишикується і сьогодні у Києві.

 

19 січня - Водохреща або Йордан

Ще не встигли прийти свята як скоро вони відійдуть. Як співається в коляді: «А той третій празник – Святе Водохреща». Хрещення Господнє — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке в народі має назву Йордан, або Водохреща. Православні та греко-католицькі християни відзначають його 19 січня, тому воно збігається зі святом Богоявлення. Однак, ці свята слід розрізняти.
Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення в Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані. Коли вийшов на берег - з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.
Свято Богоявлення у перші віки християнства вважалося збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного помноження хліба. Тому й сьогоднішню назву свята «Богоявлення», як стверджує у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.

Обряд Водохреща та свячена йорданська вода

Опівночі перед Водохрещам вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але... ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрещам вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.
Ще за тиждень перед Водохрещам колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі — «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».
Вранці у церкві відбувається Богослужіння. По Богослужінні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. До річки на Водохреща йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці — рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацьки сиві шапки.
На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.
Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».
Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордан» кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».
Від найдавніших часів християнська Церква вважає освячену йорданську воду за велику святість. Її бережуть цілий рік, ласкаво називаючи "водичкою-йорданичкою". Ця вода має силу очищувати і зцілювати душу й тіло людини. Йорданською водою також скроплюють оселю, щоб оминало всяке нещастя і гарно велося в домі. Деякі священики навіть переконані, що не існує ліків кращих за святу воду. І що цікаво незрозумілим залишається той факт, як свячена йорданська вода не псується, не смердить, і може довго зберігатися. Кажуть, що, може, срібло помагає, яке є на багатьох хрестах у священиків.
До речі, усі більш-менш значні церковні свята супроводжуються освяченням води. Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутньою під час освячення храмів, житлових і господарських будівель, а також усіх предметів, які використовуються під час богослужіння.

Йорданські традиції

Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат...
Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п'ють свячену воду, оскільки вважається, що свячена на Водохреще вода має вживатися натще, адже саме за цієї умови вона має найбільшу силу.
По обіді дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» — «щоб були рожеві лиця». На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки — «щоб сі умила та красна була».
В місцевостях понад Дніпром було колись чимало вірувань та прикмет, пов'язаних з «Йорданню». Так, коли процесія йшла на річку, то «знаючі» люди придивлялися: якщо перед хоругвами пролетять горобці — нещасливий рік для дітей, граки — для молодих людей, а як про¬летять гуси, то старі люди цього року будуть дуже хворіти, а то й — боронь, Боже — вмиратимуть.
Якщо на Водохреща дерева вкриті інеєм, то на весні у відповідний день тижня — в п'ятницю, четвер і т. д. — треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!»
Якщо на Водохреща день ясний, сонячний, то хліби в даному році будуть чисті, а якщо понурий, небо вкрите хмарами — у хлібі буде багато «сажки» (зони).
Попіл після Різдвяних Свят не можна зберігати — ні в хаті, ні в дворі, бо «буде пожежа»; ввечері ж на Водохреща його треба винести на річку і висипати на лід.
В той момент, як священик занурює хрест у воду, всі чорти та всяка нечиста сила вистрибує з річки і залишається на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею впірнають у воду і всі чорти, що мерзли на землі. А тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну на протязі цілого тижня після Водохреща — «щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів».
«Моя теща, — згадує Свирид Галушка, — цілий місяць, було, і сама на річку не йшла, і інших не пускала — така була завзята проти чортів! ... Жінка не раз жартома сперечалася з нею: «Та що вони вам, мамо, зробили ті чорти — що ви на них так напосілися?» Де там!... і слухати не хотіла».
Дівчата, набравши з освяченої ополонки води, наливали у велику миску, на дно клали пучок калини або намисто і вмивалися — «щоб лиця красні були».
На Слобожанщині є повір'я, що в день Водохреща буває така хвилина, коли вода перетворюється на вино. Розповідають: один купець їхав з ярмарку і заїхав на річку коні напувати; але замість води він знайшов вино. Тоді купець напився, набрав з собою в посудину і поїхав. Не від'їхав він і однієї верстви, як захотілося йому знову напитися вина; але не довелось, бо в посудині була вже вода: вино знову перетворилось на воду.
Якщо перед обідом на Водохреща господиня місить тісто на пироги, то, витягнувши руку з тіста, не обтирає її, а йде в сад і обв'язує яблуневе дерево соломою, примовляючи: «Щоби сь на той рік родили яблука такі добрі і м'які, як тісто». Цікаво, що в західній Англії в дні Різдва Христового господині йдуть у сад і вклоняються яблуням, щоб ці дерева в наступному році щедро родили.
На колишній Гетьманщині парубоцтво мало такий звичай: по обіді на Водохреща сходилися на льоду хлопці з двох сусідніх сіл або двох «кутків» того самого села і билися навкулачки — хто кого переможе! Переможці забирали собі «орден» — хрест, вирубаний на льоду.
На Полтавщині був колись звичай на Водохреща вчити коней і молодих волів. Молодими кіньми їздили доти, доки вони не вкривалися потом, а спітнілих кропили «йорданською» водою — «щоб здорові і слухняні були».
Якщо ввечері зустрінеться в лісі вовк, то треба казати: «Де ти, вовче, був тоді, як Ісуса Христа на Йордані христили?» Вовк злякається, втече і більше на очі не з'явиться.
Як бачимо, в народних віруваннях часто зустрічається згадка про вовка. Цей хижак має тотемнічне значення (тотем — тваринний або рослинний символ) не тільки в українського, а й в багатьох інших народів, в першу чергу народів Східної Європи, де вовки звичайно водяться. Колись вовки завдавали не абиякої шкоди нашим селянам, нищачи свійських тварин. Поліщуки ділять вовків на дві породи: великих — «конюхів» з сірим хутром і малих — «свинятників» з хутром темнобурим. Зоологи не визна-ють такого поділу і вважають, що це залежить від віку звіра: старші — більші і сиві, а молодші — менші й темніші. Років з пів сотні тому вовки в Україні майже зникли, шкоди від них великої не було, а під час останньої війни, взимку 1942-го року, їх з'явилося знову багато, і вони як і колись, завдавали значної шкоди.
У цей день колядники приходять до кожної оселі з віншуваннями та щедрівками. У Буковині довго зберігався звичай серед парубків — співати величальних пісень у хаті господаря:
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в дворі, як у раю:
В тебе верби груші родять,
В тебе дочки в злоті ходять,
В тебе сини в царя служать,
Царевочку собі дружать,
В царя дочку заручили
Та й додому пригостили.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в дворі, як у раю:
В тебе воли половії,
В тебе плуги золотії,
В тебе двори все кедрові,
В тебе столи калинові,
На них скати все ллянії,
На них блюда циновії.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в полі, як у раю:
В тебе лани, як загаї,
В тебе хліби, як Дунаї,
На них жита, як жар, ситі,
А пшениця — як столиця,
В тебе вівси жубровії,
А ячмені золотиї.
Гей, ти, пане господарю,
 В тебе в колі, як у раю:
В тебе коні все турецькі,
В тебе зброї все стрілецькі,
В тебе воли, як стодоли,
А корови, як бороги,
В тебе вівці гори вкрили,
В горах зруби без рахуби.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в скринях, як у раю:
В тебе скрині кованиї,
В них червоні небранії,
В тебе шуби соболеві,
Горностаї королеві,
А жупани — як у пана,
А контуші всі в кожусі.
Гей, ти, пане господарю,
Щасти, Боже, із Йорданом,
І з водицев, і з царицев,
З усім домом, з усім добром,
І з твоєю дружиною,
І з твоєю челядкою,
І з синами-соколами,
І з дочками, як чічками.
Господарю, як королю,
Щасти, Боже, з усім двором,
І з челядкою багатою,
І з ролями, і з ланами,
І з сусідами, і з панами,
І з Господом Христом Богом,
На здоров'я, на літ много!
Дай, Боже!
За таке привітання господар обдаровував, бувало щедрівників грішми на церкву. Береза, дякуючи господареві, каже:
«Що ми казали, аби так воно і сталося — і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всему миру посполу. Най у вас святиться, веселиться, святая йорданськая водиця, як нині, і в рік, і від року в рік, і на цілий вік. Дай, Боже!»
У деяких місцевостях Поділля та в Гуцульщині в цей день святять «трійцю» — три свічки, зв'язані квітчастою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додають пучки червоної калини та сухих квітів — безсмертників, або васильків. З «трійцею» йдуть на «Йордан» переважно жінки і дівчата. Під час Богослужіння «трійця» запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свічки в ополонку, де відбувалося свячення води.
Як бачимо, «Йордан» або Водохреща — це чисто християнський звичай, що прийшов до нас на Україну разом із християнством і зайняв одне з найповажніших місць серед традиційних свят нашого народу.

О. Воропай "Звичаї нашого роду".

А опісля...

Наступного після Водохреща дня (20.01) люди справляли "посвятки" - тобто переходили до звичайного трудового ритму, та відзначали свято Івана Хрестителя. Остаточно роздавались тваринам ритуальні продукти з покуті й планувалась робота по господарству. Господині діставали свої починки (полотно, нитки й ін.), які перед Різдвом ховалися подалі від гріха, "щоб лихий ниток не плутав". З посвяток (20.01) вже знімались табу на відвідування корчми чи шинку, які діяли в Свята ("бо вода не посвячена"). Також жінкам вже дозволялося ходити по воду, чого вони не могли робити в свята.
Після Йордану наступали кількатижневі м'ясниці, під час яких ще можна справляти весілля і співати пісень. Після м'ясниць наступає найсуворіший Великий піст. Про нього кажуть так: "Великий піст усім притисне хвіст".

І ще кілька народних прикмет на Водохреща

• Якщо все небо буде похмурим, то всякому хлібу родитися добре; якщо ж тільки на сході - добре вродить жито,  на  півдні  -  просо,  на півночі - гречка.
• Якщо цього дня ясна й холодна погода - на посушливе літо, похмура й сніжна - на рясний урожай.
• На Богоявлення сніг іде - до урожаю, ясний день - до неврожаю.
• Вірили, якщо, йдучи на Йордан, пролетять поперед хоругв горобці, то велика смерть на дітей, граки - на молодь, а гуси - на літніх.
• Під час освячення води йде сніг - добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.
• Якщо вдень випав іній, то у відповідний день треба сіяти пшеницю.
• Йде сніг - на врожай гречки: зранку - ранньої, вдень - середньої, а ввечері - пізньої.
• Коли на Водохрещі випав повний місяць - бути великій воді.
• Якщо в цей день зоряна ніч - вродять горіхи і ягоди.
• Йде лапатий сніг - на врожай.
• Якщо похмуро - хліба буде вдосталь.
• На Водохрещі день теплий - буде хліб темний.
• Коли на Водохреща риба табунами ходить - на рої добре.

Цікаво знати!

Сьогодні у християн східного обряду – Святвечір перед Водохрещам або «Голодна кутя»

Напередодні свята Богоявлення або ж Водохреща, яке за старим стилем відзначається 19 січня, християни східного обряду святкують Надвечір’я Богоявлення, яке у народі ще зветься Другий Святвечір або ж «Голодна кутя».
Так само, як і в Різдвяний Святвечір, у цей день слід дотримуватися суворого посту, а увечері християнські родини збираються за святковим столом, де подаються пісні страви.
У цей день у храмах також здійснюється велике освячення води, яку потрібно надпити під час Святої вечері. За традицією на «Голодну кутю» виконуються ті ж самі обряди, що й на «Багату» (Святвечір перед Різдвом, 6 січня), але вже не так урочисто.
А вранці йдеться на Святкову Літургію, яка завершується великим освяченням Йорданської води.
В народі є багато прикмет, пов’язаних з цим днем.Після святкової вечері повинні «прогнати» кутю — на вулиці, б'ючи палицею в причільний кут, примовляють щось на зразок:
Утікай, кутя, з покуття,
Узвар, іди на базар,
Паляниці, залишайтесь на полиці,
«Дідух» — на теплий дух,
Щоб кинути кожух.
За переказами, ще запорозькі козаки кутю проганяли на Січі, але в дуже своєрідний спосіб — зчиняючи стрілянину.
Коли на дворі запанує темрява, родина виносить із дому «дідуха» й спалює в садку або десь в іншому місці — «пускає на теплий дух». Ці магічні дії відображають прощання з зимою, спалення зими й закликання весни. Попіл зі згорілого «дідуха» зазвичай розкидають по городу — на добрий урожай.
Посуд, призначений для свяченої води, прикрашають квітами, щоб Бог оберігав від різних негараздів. У деяких регіонах України господині замішують на свяченій воді рідке тісто й цим тістом малюють на стінах дому й інших господарських будівель хрести «від злих сил». Господар дому окропляє свяченою водою всіх, хто є присутнім в оселі, при цьому супроводжує свої дії приблизно такими словами: «Дай нам. Боже, і на той рік діждати!» Далі слід так само окропити господу — Усе, що в домі й навколо нього.
Дуже давніх часів сягає вірування, що на це свято тварини говорять людською мовою, але підслуховувати ці розмови в жодному разі не можна, бо за таке Бог покарати може.
«Протягом століть витворилися різні обряди великого освячення води. Наш народ з давніх-давен Йорданське водосвяття любить і вірить у велику силу освяченої води та зберігає її у домівках як велику святість, що має цілющі властивості для душі і тіла».

Книжкова виставка до 80-річчя від дня народження Василя Симоненка

До 80-річчя від дня народження

 В. Симоненка

Можна все на світі вибирати, сину, 

Вибрати не можна тільки Батьківщину... 

 8 січня, виповнилося б 80 років українському поету Василю Симоненку.

У нашій Черкаській області, де він жив і працював аж до смерті, 2015 рік оголосили роком Василя Симоненка. У день його ювілею у Черкасах відбулися офіційні заходи зі вшанування пам’яті поета, вручення щорічної премії його імені, а також літературно-мистецький вечір. У його межах у Черкаському театрі відбулася  прем’єра документальної історії про поета «Серед грому і тиші» від режисера Сергія Проскурні.
А в нашій школі до ювілею поета було підготовлено  огляд літератури та книжкову виставку "Через терни - до зірок",

 

а також було випущено літературну газету "Дивослово"

 

До 80 річчя від дня народження Василя Симоненка

Василь Симоненко

(1935-1963)

Поет-шістдесятник

«Витязь молодої української поезії»

Народився 8 січня 1935р. у с. Біївцях на Полтавщині в селянській родині.

У три роки почав опановувати грамоту, у п’ять написав першого віршика.

Після закінчення десятирічки у с. Тарандиці протягом 1952-1957рр. навчався на факультеті журналістики Київського державного університету.

Після закінчення навчання одружується на черкащанці Людмилі Півторадня.

Працює журналістом у редакції газет «Черкаська правда» й «Молодь Черкащини».

На початку 60-х стає активним членом Клубу творчої молоді. Потрапляє під нагляд КДБ.

1962р. з’являється його перша збірка «Тиша і грім».

Улітку 1962р. міліціонери заарештували та жорстоко побили його. Відмовлялися друкувати твори, друзі відвернулися.

Восени 1962р. починає щоденник «Окрайці думок».

На початку вересня 1963р. ліг у лікарню із раком нирок.

У ніч з 13 на 14 грудня 1963р. помер.