Усний журнал " ВІнок Кобзареві!" "

              Усний журнал " Вінок Кобзареві! "
                До 200-річчя з дня народження Т Г.Шевченка
 

І сторінка

Святково прибраний зал: портрет Т. Шевченка, руш­ники, виставка творів     Кобзаря, виставка творів про Т.Шевченка.

Біля портрета — слова:

         Літа йдуть нестримною ходою,

         Але твій спів,як сонце не погас,

         Ти з нами йдеш в бою і після бою,

         Великий наш, безсмертний наш, Тарас!

 а також :

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим, тихим словом.

На сцені макет селянської хатини, тин.

(Діти виконують пісню «Зацвіла в долині».)

Учень. Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Учениця. Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

1-й ведучий. 9 березня 1814 року темної ночі перед світом у селі Моринцях, що на Звенигородщині, в хаті кріпака Григорія Шевченка блиснув на все село вог­ник: народилася нова панові кріпацька душа, а Україні — її великий поет, художник — Тарас Шевченко.

Учень. У похилій хаті, край села

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

 (Діти виконують українську народну пісню «Про Шевченка».)

Не на шовкових подушках,

Не у величному палаці,

В хатині будній він родився:

Серед недолі, тьми і праці —

Нещасна мати сповила

Його малого й зажурилась.

І цілу ніченьку вона

Над сином-кріпаком молилась.

І виріс він, і кобзу взяв,

І струн її торкнувсь рукою,

І дивна пісня полилась

Над Україною сумною.

1-й ведучий. Молилась мама над Тарасиком, бо ро­зуміла і боялась тієї долі, яка чекала її сина-кріпака.

 Тарасик підростав у рідній хаті, про яку пізніше писав:

Учень. Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І повиваючи співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя...

2-й ведучий. Тарас ріс мовчазним, замисленим. Його цікавило все: і залізні стовпи, що підпирають небо, і життя кріпаків. Часто він слухав розповіді кобзарів, що заходили в село, або розмови діда з од­носельцями. Все це хвилювало його душу.

ІІ сторінка

ДИТЯЧІ РОКИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т.Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

  Мати. Так, мій синочку, правда.

(Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає колискову.)

  Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Ба­чив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, її свічечка ледь-ледь тліє.

А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка світить ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

  Мати. Старайся, мій хлопчику.

(Гладить його по голові. Мати виходить, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями.)

Ведуча. 9 березня 1814 року в с.Моринцях на Звенигородщині в сім'ї селянина-кріпака народився хлопчик. Він ріс мовчазним, замисленим. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур'янах, за що його прозвали в сім'ї «малим приблудою».

Ведучий. Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку». Дивна це була наука. П'яниця-дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу про­вину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т.Шевченко згадував ту школу, куди приве­ла його кріпацька доля.

Учень. Ти взяла мене маленького за руку,

Хлопця в школу одвела

До п'яного дяка в науку.

— Учися, серденько, колись

З нас будуть люди, — ти казала.

Ведуча. Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлоп­чика. Замучена важкою працею, померла мати.

Учень. Там матір добрую мою

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила.

Ведучий. Незабаром після смерті матері помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Учень. Там батько, плачучи з дітьми,

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи

Носити воду школярам.

   Ведуча. Тарас наймитує в школі, а потім наймаєть­ся пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені три­надцятий минало».

(На бандурі виконується пісня «Мені тринадцятий минало».)

Оксана. Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Та­расе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, що найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас. Еге ж, малярем.

Оксана. І ти розмалюєш нашу хату?

Тарас. Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду-таки малярем.

Оксана. Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то прав­да, дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий — вони ж питочки хочуть!

Ведуча. І хоча дитинство Тараса було тяжким і без­радісним, ріс він допитливим і розумним хлопчиком.

ІІІ сторінка

Т.Г.ШЕВЧЕНКО – ХУДОЖНИК

Ведучий. Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Маляр по­годжується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург і Та­рас стає козачком.

1-й учень. Хоче малювати, прагне він до знань,

Та за це багато зазнає знущань.     

2-й учень. Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші про людську біду...

Ведуча. Зустріч у Петербурзі з земляком — худож­ником Сошенком — круто змінила долю Тараса Гри­горовича. Він познайомився також з байкарем Гребі­нкою, художниками Брюловим, Венеціановим, з по­етом Жуковським. Вони побачили великі здібності мо­лодого художника і викупили його з неволі.

Ведучий. Шевченко виправдав їхні сподівання: В 1838 році він закінчив Петербурзьку академію мис­тецтв з двома срібними медалями і званням «вільно­го» художника. Тарас малює портрети, картини, ро­бить ілюстрації до своїх віршів. Ось погляньте, які чудові картини залишив нам у спадок Т.Шевченко.

(Діти розглядають альбом з репродукціями картин Т.Шевченка.)

     Учень. Так в людському морі стрілися брати,

Що зуміли в горі щиро помогти.

Викупили друзі, вольним став Тарас!

Чом же серце в тузі? Біль чому не згас?

Сміливий і щирий був Тараса спів.

Він гострить сокири, кличе на панів.

  Ведуча. 1840 року окремою книжкою під назвою «Кобзар» вийшли Шевченкові поезії та поеми. «Коб­зарем» він закликав замислитися, «чия правда, чия кривда, чиї ми діти».

Ведучий. З квітня 1847 року Шевченка заарешту­вали. За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.

Учень. Та малює й пише він таємно там.

Гнівні його вірші страх несли панам.

Ведуча. Незважаючи на заборону, Тарас Григо­рович продовжував писати вірші.  Він писав:

             О думи мої! О славо злая!
             За тебе марно я в чужому краю

             Караюсь, мучуся... але не каюсь!...''

Ведучий. Коли Шевченко був на засланні в дале­ких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно й тужливо звучать його пісні.

(Виконують пісні «Зоре моя вечірняя», «Садок виш­невий коло хати».)

Ведуча. Туга за рідною природою, рідним краєм звучить і в його віршах, він закликає український народ до боротьби за волю, за кращу долю.

(Діти і дорослі читають вірші Т.Шевченка.)

Ведучий. Шевченко вірить у краще майбутнє свого краю.

Учень.  І на оновленій землі врага не буде,супостата,

А буде син, і буде мати, і будуть люде на землі!

                                  

                                    ІV сторінка

МИ ТЕБЕ НЕ ЗАБУДЕМ, ТАРАСЕ

Ведуча. 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хво­рий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Шевчен­ка було перевезене в Канів і поховане на Чернечій горі. Так заповідав великий поет. (Звучить «Заповіт».)

Ведучий. Минуло 200 років з дня народження слав­ного сина України.

Чи виконав український народ наказ Шевченка, його заповіт?

Учні. Так, український народ виконав заповіт поета. Україна стала незалежною державою. Українці, долаючи перешкоди, будують нове життя. Наш на­род пам'ятає вірного сина України — великого Коб­заря Тараса Григоровича Шевченка.

Нема людини, яка б не знала його віршів. Твори його перекладено багатьма мовами світу.

Ведуча. В день народження Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам'ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану великому Кобзареві.

(Учні читають вірші Шевченка).